11 червня 2026 у просторі Collider відбулася прем’єра монодрами «Між Світом і Душею». Після вистави глядачі залишились на розмову про те, як сучасний незалежний театр будується зсередини.
Київ, 11 червня 2026. Незалежний театр Бентеги представив прем’єру монодрами «Між Світом і Душею» у просторі Collider (вул. Кирилівська, 60). Близько п’ятдесяти глядачів побачили виставу — і залишились після неї як учасники розмови про те, як сучасний незалежний театр будується зсередини.
Вистава
«Між Світом і Душею» — фізичне дослідження стану: що відбувається з людиною, коли система намагається знищити її — і вона однаково залишається собою. Актор Антон Старостін, один на сцені, у постіндустріальному просторі Collider — і дія без антракту, впродовж якої тіло стає єдиною мовою.
Вистава побудована на методі японського режисера Тадаші Сузукі — системі фізичної роботи з тілом, що вимагає граничної концентрації та витривалості. Дві дерев’яні дошки трансформуються протягом вистави: будматеріал → ґрати → клітка → хрест. Актор сам переставляє, піднімає, несе. Трансформація фізична, а не метафорична.
Аудиторія як частина процесу
Прем’єрі передував допрем’єрний WIP-показ 7 червня, після якого команда зібрала зворотний зв’язок і продовжила роботу. Прем’єра 11 червня стала першим публічним результатом цього процесу — точкою відліку.
Після показу глядачі залишились на відкрите обговорення за напоями від партнера вечора Distil.No9 — живу розмову в тому самому просторі, де щойно відбулась вистава. Говорили про тіло, про виснаження, про те, як залишатися собою в системі, що тебе ламає.
Реакція
«Перфоманс, в якому актор, як високовольтний дріт, пропускає крізь себе біль Василя Стуса. Відчуття, що я побачила мистецтво в чистому вигляді — шорстке, неідеальне, трошки дике, але дуже щире», — Світлана Люта, глядачка прем’єри.
«Не зіграв, а прожив», — глядачка в Instagram про актора Антона Старостіна.
Контекст
Василь Стус — поет, дисидент, в’язень таборів Перм-36, номінант на Нобелівську премію з літератури 1985 року. Загинув у карцері того ж року. Для театру постать Стуса — точка входу в питання, що зберігає актуальність: що означає залишатися собою, коли система цього не дозволяє?
